Навколо двох морів

[piterpen]

Доброго Всім дня.
На травневі свята, наш екіпаж вирішив обійти за 13-ть днів навколо двох морів.

Виїзжаємо 30-го квітня в напрямку НовоАзовська. Традиційно Кіровоградська обл. доріг не має. Якщо б скрізь були такі дороги як на маршруті Кременчук – Верхньодніпровськ я б і авто не купував би. Починається Дніпропетровська обл. з’явилися дороги. Далі через Запоріжжя на Мариупіль. До м. Пологи не погана дорога після з’являються «нежданчики» ще не дозволяють йти більше 70-80 км/год. Переночували в НовоАзовську, база «Сонячна» Не погане місце для відпочинку на любителів спокійного, сімейного відпочинку на березі моря. Просторі, 2-х кімнатні номери, що правда готувати їжу треба самостійно.

1-го травня зустрічаємось з нашими друзями з Дніпра і висуваємось на кордон Україна – московія. Наш кордон пройшли доволі швидко трохи затримались у москалів. Багато часу забирає заповнення папірців. Десь за дві години ми на території московії. Напрямок на кордон з Грузією, 850 км. Знову про болюче, про дороги… Ми багато де були, в країнах заможних, бідних але такої гидотної якості доріг як в Україні нема ніде. Мабуть це фішка нашої держави, авто є доріг нема. На кордон нам треба було прийти на 6-ту ранку (перехід Ларс – Казбеки працює з 6-00 до 22-00) Часу було достатньо тому їхали по правилам. Руплі виключно на паливо, на штрафи не розраховували. Поліція траплялась рідко і не чіплялась. При переході стаціонарних постів поліцаї уважно розглядали номери але не зупиняли. Перша зупинка була при виїзді з Беслана, вже була глибока ніч, поліцай зупинивши нас на стац. посту буркнув щоб ми підійшли до будівлі, зареєструватися. Підійшли, розбуркали напарника, той відмахнувся… і все, реєстрація відбулась. Паливо заливали під Пятигорськом, ДП в межах 22-28 руп. При виїзді з Владикавказа пост, зупиняють одного мене. Звичайне розводе… Перше питання: Ви що? Думаєте безкарно проїхати повз нас? …А от як ви проїхали коло і т.д. і т.п. Після п’яти хвилин розмови товариш поліцай здався і я таки безкарно проїхав. Товариш мій, під час нашої розмови, майже на капот «дев’ятки» видерся, розглядаючи поліцая, через скло, що дуже збентежило мого співрозмовника. Взагалі так ми і домовлялись, зупиняють одного, стаємо разом і разом ведемо бесіду. Навігація. Користувався Igо, 2010 рік. До Беслана проблем не мали, перед Владикавказом заблукали. Нова дорога, вказівники не допомогли. Мій Igo заблукав, ніч, жодного авто, тільки завдяки товаришу і його програмі OziExplorer ми «знайшлись»
П’ята ранку ми на кордоні Ларс. Попереду нас 20-30 авто. Вчасно приїхали, к 6 ранку позаду нас вишикувалась довжелезна черга.


Особливості совкових кордонів, завжди з ліва авто яке хоче влізти в чергу. Навіть 100 річний кавказець на «космічі» свого віку і той шалено влетів в щелину черги. За 1.5-2 години ми минули кордон московії. До речі ніякого шмону речей, просвічування авто не було. Про це рясно писали в інеті, щось докорінно змінилось або нам з товаришем повезло. Грузинський кордон пройшли не виходячи з авто. Під’їхав до віконця, як на Макдрайв, співробітнику у віконце паспорта пасажирів, тех. паспорт авто, пара фото на пам'ять і ми вільні.
150 км до Тбілісі їхали 6-ть годин. До Хрестового перевала зупинялись, фотографували краєвиди.


Хрестовий перевал. Потрапивши на ті 17 км дороги зробив висновок що в Україні дороги таки є. Не розумію як люди їдуть на легкових авто, мій Крузер заявив що більше туди не поїде. Вдивляючись в буєраки забув і про фото і про відео. Згадав тільки вже на оглядовому майданчику.


Далі, після перевалу чудові дороги, краєвиди та місцеві водії. Не зрозуміло навіщо в Грузії ПДР, їдуть хто як хоче. Поліції майже не видно. Тбілісі зустрів тягучкою. Дороги затрамбовані, авто поліції пересуваються по тротуарам. Фішка місцевих водіїв: Відчинені вікна, не залежно від авто, в жодному разі не пропустить скільки б я не намагався втиснутись та багато галасу. Ні метра без «бі-бі» Навігація в Грузії відсутня, Igo нема, ломаний навітел вів виключно до міста, далі до готелів, завдяки товаришу з OziExplorer. Готелі бронювали ближче до центру. А щоб не втикати в місцевий, громадський транспорт. І все рівно потрапили на автобус… Громадський транспорт від метро до маршруток оплачується виключно картками.(Придбати можна на зупинках в гламурненьких терміналах Express Pay) Придбали картку, заповнили грішми, з підказок місцевих (московську мову Грузини потроху забувають, молодь виключно Грузинська або Англійська, є деякі проблеми з пошуком мос-мовних) а в автобусі підвисли, не зрозуміло як отримати квиток…і пасажирів нема, за декілька зупинок зайшли перевіряючі… Ті взагалі ні мос. ні англ. Якось порозумілись… З термінала в автобусі, притуливши картку, отримали ???? метра 1,5 стрічку квитків (компанія шість чоловік)




Жили в готелі Salo (Місцеве, жіноче ім’я) Ґарний готель, чудовий персонал, місце для парковки, інет доволі швидкий. Рекомендую.

3 травня з ранку, перед виїздом в Гоніо зустрічаємось з товаришем в супермаркеті Сarrefour. Знаходиться на виїзді з Тбілісі, проїхати і не помітити неможливо. У горілчаному відділі консультант, дівчина з Києва (мама Українка папа Грузин) з її легкої руки добряче завантажились вином, чачою. Найнижча ціна та гарантована якість, з рук є шанс придбати щось схоже на вино. Придбали "Боржомі" (ціна що у нас Моршинська) Так як на носі Великдень то і паску прихопили. А ще дуже сподобався лимонад, смак як в дитинстві. Шкода малувато взяли.
Далі дорога в Горі. Музей Сталіна. Дорога з Тбілісі до Горі таки да, автобан.

[piterpen]

Після Горі в сторону Батумі якість дороги на рівні але пересування було важким, багато авто та ще і з місцевим колоритом. Обгін на закритому повороті, повернення в свою полосу означає зштовхування сусіда з права на обочину. Без перервні бі-бі. Що на мене то я розчарований водіями Грузії. На всьому маршруті до Батумі вздовж доріг численні маркети з поробками.

Чого не було вже в Аджарії, на узбіччях тиша та спокій. Наступна наша зупинка готель «Levada» в Гоніо. Прибули в містечко вже по темряві. Як я і згадував традиційна навігація таки не працює, вів нас мій товариш по OziExplorer. М-ля. Я ще так не їздив, деремося в гору, машина з таким нахилом що я лежачи в сидінні крім зоряного неба і капоту свого авто нічого не бачив. На якомусь повороті мій товариш зник з наших очей… А ми заїхали у чийсь двір… Сидять місцеві, вечеряють а тут їм у двір, Українці приїхали. Власник був чомусь радий, я от ми ні. На запитання готель Левада, відповідь: - Нема, не чули, залишайтесь у нас. Через якийсь час в режимі тел. інет. знайшли власника готелю. До мене в авто посадили провідників і покатушки над прірвами продовжились. Зустрівшись з власником Левади ми зрозуміли що на нас не чекали. Готель бронювали на Booking.com і як нам повідомили, ми перші хто доїхав до готелю на авто. Не готель а ластівчине гніздо.


Такий вид з номеру

На ранок, при світлі дня, роздивившись навколо, моя дружина заявила що піде до низу пішки. Я б і сам пішки б прогулявся. Питаю власника готелю: - А як ви їздите? Ми тверезі не їздимо. Можливо воно і так бо на сніданок, не зважаючи на те що ми вирушаємо за годину, сервірують стіл з горілкою.

Взагалі, не беручі до уваги екстрим під’їзд, все в готелі чудово. І краєвиди з готелю, і прийом чудовий, ще і в дорогу нам на вантажили невідомих нам фруктів з саду. До речі, вже при спуску, ми трохи звикли.
4 травня ми вирушаємо до кордону з Туреччиною (Сарп – Хопа) В планах досягнути узбережжя Середньоземного моря, місто Окурджалар. Маршрут 1350 км. На причуд кордон був вільний, на каналах жодного авто. Грузини як і на в’їзді, МакДрайв, пашпорти в віконце, пара фото і ми вільні. Тюрки. З’явились «помічники» (добре розмовляючи російською) пропонуючи страховку, допомогу для проходження кордону. Наша «зелена карта» псувала їм настрій. Нічого з того що пропонують, Українцям не потрібно. Просто треба подякувати і спокійно рухатись по каналу. П’ять хвилин і ми в Туреччині. В Туреччині в населених пунктах обмеження 50 км/год. Проїхавши Туреччину вздовж та впоперек я не зустрів обмеження. Дороги, проходячи через села, мають дозволену 90 км/год. по навіку 99-ть. Зустрічались поліцаї, але ніяк не реагували на мою швидкість. По навіку 99, по спідометру 105-107. Перевірено. Заїхали 4-го травня, субота, тюрки відпочивають по дорослому. До м. Гіресун, 350 км. на дорогах де не де зустрічались авто, шляхи вільні. В м. Трабзон вирішили заїхати в місто обміняти валюту, придбати знаменитого Трабзонського хліба. Щойно з’їхали з траси і одразу зрозуміли де тюрки проводять вихідні, місто стоїть. Що до обміну, важко нам було обміняти валюту, вихідні для всіх. Банки вихідні, випадково виміняли ліри в ювелірній крамниці. Так на пам’ятку, обмін не в тур. зонах важкий, особливо по вихідним. В м. Гіресун вирішили рухатись на південь, через гори до м. Сивас. (Гиресун-Сивас) Приблизно на 200 км. гірські дороги. Після Гоніо нам вже не страшні любі скелі. Поїхали, перші 20 км не радували, ремонт доріг, цементовози, екскаватори, під колесами мут. Зате далі на нас чекала краса.

[piterpen]

Настав ранок 5 травня, Пасха… Жодного православного храму тільки мечеті, мінарети в кожному селі. Зупинились в районі Кайсері… пасху, сало на капот, замість свічок ліхтар… Христос Воскресі… і далі, до північного узбережжя Середиземного моря.
На об’їзній Кейсері поліція зупиняє підряд всіх що на дорозі… Зупинились… підходить поліс за кілька метрів до мого авто… і… я все життя буду пам’ятати тюрк-танці на дорозі. Побачивши номера або UA, полісмен видав такі па, що мій товариш ледь не випав з авто… Він і ногами і руками дав нам дозвіл їхати далі. Взагалі тюрк-поліс не чіпає іноземців а коли випадково зупиняють то що найшвидше розстаються. Дороги Туреччини найкращі від тих що ми бували, якість чудова, авто що на стенді, інформативні, навік відпочиває. Головне знати перелік міст і по вказівникам від одного до другого. Природа змінюється на кожному км. Краса…. Під ранок 5-го травня ми майже приїхали.

[piterpen]

Прибувши до Окурджалар (місто на рівній відстані між Анталієй та Аланьей) з’ясували що рано… швидко їхали, поселення після 12-00. Вирішили що 1350 км малувато і рушили в м. Сіде. Чого гаяти час. Сіде, стародавнє місто, центр пристанища піратів. Завчасно маючи координати стоянки, проїхали до місця призначення як в рідному місті.


3 другої половини 5 травня по 8 травня відпочивали в п’ятизірковому готелі Stella Beach… Тут без коментаріїв…




Не стримався… одне но… картка-ключ постійно глючила… особливості п’ятизіркових готелів Туреччини.

Особливості парковки в тур. готелях, ключ від авто охороннику… Я попередив тюрків, ключ даю але ні в якому разі не користуйся ним (охорона Benish GPS, код якось не хотілось давати) авто товариша кожної ночі мандрувало по плацу…

7 травня маршрутним автобусом їздили в Аланью. Оплата в маршрутці приймається як в лірах так і в доларах. Але тільки від туриста без питань, були не задоволення від водія коли рос. гід оплатив доларами …) Зрозуміло що лірами значно дешевше. Доволі цікаве місто. Чудова фортеця, залишки піратської судноверфі… і як завжди надокучливий шопінг…

[piterpen]

8 травня… відпочили.. і… ми до Стамбула, наші друзі на Тбілісі… Останнє фото разом… ми по різним маршрутам до України…

800 км до Стамбула через Анталью, Іспарту, Кутахья пройшли на одному подиху. Час розповісти про ціну на паливо. Вартість ДП (моторін) в Туреччині коливається від 3-58 до 4-17 TL (1$-1.75TL це в середньому) Круче тільки Норвегія. Таки не мало… бонусом на АЗС пропонують безкоштовну мийку авто, на деяких АЗС бонус починається від 30$


Місто Кутахья. Не відав що в місті є музей авіації на свіжому повітрі… побачили…пролетіли… а повернутись таки забирало багато часу. Поїхали далі, прикро що на мене… любителя авіатехніки тим паче натовської. Попереду платна дорога, Анкара – Едирне. (Ми зайшли в районі м. Сапанджа) Начитавшись інету шукаємо карту оплати KGS на АЗС. Позатрахувавши тюрків так нічого і не отримали… ні інформації ні карти.
Заїжджаємо на «граблі» Упс! KGS нема… красується HGS. А ні оператора а ні шлагбаума (шо до речі і добре… не бахнуть по кузову несвідомого туриста з дуру) Пролунав такий собі противнючий сигнал… стало зрозуміло що ця груда металу таки працює. Зупинились… нікому нема діла що ми премося на шару… Ми, як туристо… обліко морале, йдемо до офісу, заповнюємо бланк… такий собі темний папірець… Номер паспорта авто, адреса власника (мабуть письма писати будуть) номер авто… мій підпис… Залишили 34 TL.(20$) отримали стікер на лобове… І ніякої інфи. На скільки, до якого з’їзду… все так темно. Тюрки в школах інгліш не вивчали а ми відповідно туркіш. Взагалі то за 20-ть у.е. ми купили собі спокій…

[piterpen]

Платні автобани Туреччини… якість покриття не набагато але гірша за безкоштовні. Щастя, що ми маємо право розігнатися до 130 км/год. нас не порадувала, ми автотуристи… нам би роздивитись навколо. При під’їзді до Стамбула наш політ потихеньку став перетворюватися в тягучку. Не стояли але швидкість не перевищувала 30-40 км/год. І ось таким чином, по платному автобану, ми увійшли в Стамбул. Спокійно стоячий по правому боці полісмен чомусь висмикнув нас з потоку. Зупиняємось… підійшовши ближче, поліс розгледівши номери брякнув щось на зразок:- Сер, ноу проблем…Не хочуть спілкуватись. Причину зупинки ми швидко з’ясували. У потоці 99% авто низенькі та білі. А ми як чабан в чорній бурці над отарою вівців. Готель бронювали в центрі старого міста в районі Гранд базара. Залишалось метрів 300-400 до фінішу як наш Igo зірвався з котушок. Не зміг переварити тої кількості поворотів… Запитали аборигена, з’ясувалось майже вільно володіє російською, зателефонував до готелю, сів до свого авто і провів нас на місто. Обіцяна готелем автостоянка на приватній території виявилась шматочком вулички перед фасадом готелю. На пару днів наше авто стало видатною пам’яткою закапелочка старого Стамбула. Місцеві з інтересом роздивлялись номери і щось жваво сперечались між собою. На моє щастя подряпин, малюнків пальцями не знайшлось.






Після Стамбула вирушаємо до Болгарії через перехід в Малко-Тирново. Кордон турецький ледь не проскочили… Їдемо потихеньку, нікого нема… пусто… і вже на виході нам на очі потрапляє вивіска «Болгарія» а трохи блище «Гуле-Гуле» м-ля… проскочили. З маленької будочки вийшов хтось і спокійно ткнув пальцем на будинок трохи в стороні, повертаємось. Пара авто, декілька людей… В одне віконце паспорти, в друге тех. паспорт потім в третє (щось на зразок авто контролю) все зайняло декілька хвилин. Багажник ні кого не зацікавив. Болгарію пройшли також дуже швидко. Одне тільки питання:-Віза є? Прикольні… Я б оце приїхав без візи. Одразу після терміналу, обмін валюти, мадам запевнила що курс єдиний. Здивував нас курс до тур. лір. 1$-1.97 TL в Туреччині 1$-1.75TL в кращому випадку 1.78. Висновок: Міняйте тюрк-валюту в Болгарії. Купили вінєту. 5$ - 7 днів. Засунув її під нашу страховку, щоб потім не витрачати час на відтирання.

[piterpen]

Дороги гірше Турецьких, ремонт схожий на наш… латками. Одна бригада латає, друга нумерує латки.

Без пригод, без подій добралися до місця. Заброньований готель в Тополе (між Балчиком та Каварною) знайшли майже легко. Ну хіба що на 4 км координатами промахнулись на Booking.com. Найцікавіше було попереду. В готелі «Rai» на нас не чекали. П’яний власник готелю (ДР святкував) заявив що він дав команду закрити Букін, місць нема, Букін знімає з нього 15%... життя важке… і т.д. т.п. Трохи вгамувавшись сів до свого авто… п’янючим і з допомогою своїх друзів, готеле-водів майже поруч, нас оселили. Потім ще якийсь час настирно запрошував до свята… через пару годин знову приїхав, привіз візитки, справився як нам живеться… Турботливий м-ля!!! З цього висновок, бронюючи на Booking не зайвим буде, навіть маючи підтвердження, за кілька днів зателефонувати до обраного готеля що б не потрапити на «свято»
Комплекс готелей на узбережжі Чорного моря в с. Топола.


Наступного дня вирушаємо на кордон з Румунією в район міста Мангалія. Перед кордоном хтось зупинив і запитав вінєту. Трохи був не задоволений коли отримав її і в кінець втратив настрій коли з’ясував що не прострочена??????? Традиційно прохід забрав декілька хвилин. Цікава річ, підійшов до авто Болгар забрав доки, через пару хвилин вже Румун віддає документи. На запитання що тут у вас коїться, Болгар відповів що ми тут щось на зразок об’єднаної таможні. Подібне спостерігав в 90-ті роки на Польсько-Українському кордоні в районі польського Зосін. Поміж авто і польські і Українські таможеники маячили.
Валюту обміняли швидко а от з вінєткою біда. Коштує зараза 3 євро (12.97 Ron) а поки знайшли то попоїздили. Купити можно тільки на АЗС «OMV Petrom» До цього писалось в інеті про АЗС «RomPetrom» Зі слів робітника РомПетрола його АЗС вже не торгує. Вінєта представляє собою звичайний чек який просто треба мати при собі. Іноді можуть перевірити при виїзді з держави (штраф 200 євриків) Проїзд через Дунай по мостам платний (14 Ron) Оплата виключно місцевою валютою, при в’їзді живий Румун в шпаківні, ми йому кеш нам чек. Обмеження в населених пунктах 50 км/год. Дістали ці села, одне на одному. Місцеві в основному дотримуються правил і попереджають по наявність полісу. Іноді буває стоять…

Далі Молдова. Перехід вибрали через Хуши. В планах було заїхати в Кишинів. Румуни провели нас люб’язно, швидко і не зазираючи в авто. Молдова… Відчувався совок ще той. Програма висить…авто потихеньку накопичуються. Оплата доріг (сертифікат) який мутний алгоритм. Після внесення авто в базу отримую усний дозвіл пройти до каси що поруч. Сертифікат для легкового 4 євро на 7-м днів. Даю 20-ть, отримую решту 14-ть ????? Особливості молдавської арифметики. Жіночка у віконці розмовляє виключно молдавською… діалог не виходить. Росіянин за мною взагалі отримує решту 10-ть та ще і місцевими Лірами. Румун оплативши на 14-ть днів отримав чек на 7-м…. Маючи чек про оплату вертаємось до першого віконця… перезміна. Новий дядько мене не хоче знати, рекомендує наздоганяти попереднього співробітника… Як в СРСР. Знайшли головного по зміні, добре що він не із СРСР. Вирішив питання…
Наступна зупинка Кишинів. Чудовий центр, гламурненько прикрашений.




Останній ривок до кордону України. На перетині Дністра нас зупинили військові. Автомати, БТР, пригадалась Осетія. Перевірили паспорти і далі. Молдавський кордон, швиденько перевірили паспорти… задали чудове питання:-Куди ми їдемо?... Я в стропорі…Ніяких відміток. Україна зустріла і швиденько запустила…
Ми дома. Ура не викрикували, бо одразу ж потрапили на трасу Кишинів – Кіровоград, знищену ще в минулому столітті. Ейфорія подорожі пройшла відразу.
За весь час пройдено 5730 км. Шість країн, сім перетинів. Вважаю що так легко ми проходили кордони із за відсутності сезону. Або ми фортові.

[Kуlinar]

Спасибі вам за розповідь про вашу подорож з фотографіями

[МЫМРИК]

Просто классно всё описано! Тоже мечтаю сделать такой поход но где то поближе,в Черногорию например. Если не секрет какой вышел бюджет поездки?

[piterpen]

Цитата: Сообщение от МЫМРИК  какой вышел бюджет поездки?

Взагалі то не рахували а так на вскидку, щось приблизно 13-15 тисяч гривень. Паливо, проживання, їжа. Не враховуючи подарунків та шопінгу. Не дешеві готелі в Стамбулі (готель Легенда, приблизно 3 зірки, 2400 грн. на дві доби двомісний номер) Болгарія 20 євро щось схоже на Легенду.